Інтернет газета

Без права на помилку!

0 182

Шановне українське суспільство, шановні друзі! Україна знову стоїть напередодні важливого кроку для держави: вибору лідера нації – Президента України, а за ним – виборів до законодавчого органу, парламенту України.

Цей рік визначальний. Рік нових очікувань, надій, сподівань, тож дуже не хотілось би, щоб він учергове став роком великого розчарування.

Спробую об’єктивно і неупереджено як юрист із майже 40-річним досвідом, як громадсько-політичний діяч із 30-річним стажем, який був активним учасником боротьби за незалежність України в 1990-1991 роках, Помаранчевої революції 2004 року, Революції Гідності 2013-2014 років, проаналізувати майбутні наслідки нашого з вами вибору.

Політтехнологи, ЗМІ, замовна соціологія нині загнали нас у Бермудський трикутник між трьома «лідерами» президентських перегонів – Порошенком, Тимошенко, Зеленським.

Тож частина українського народу блукає в цьому трикутнику, намагаючись обрати із трійці саме того, хто виведе Україну з економічної, соціальної кризи та побудує країну наших мрій.

Петро Олексійович Порошенко – чинний Президент. Якщо судити об’єктивно, то, сподіваюсь, через певний час суспільство оцінить події в країні за його каденції: досягнення безвізу, отримання Томосу, створення потужної української армії, конституційне закріплення Європейського та Євроатлантичного геополітичного напряму розвитку країни тощо.

Але і у віри, і у мови, і у Європейського світогляду є конкретні носії – це мільйони громадян України, які дуже важко виживають на свої мізерні пенсії, низькі заробітні плати, згинаючись під тягарем високих комунальних тарифів та переймаючись ненавистю до «топ-менеджерів» із захмарними зарплатами і скоробагатьків-корупціонерів.

Нинішній Президент, на жаль, не переконав суспільство в тому, що державні інтереси для нього важливіші, ніж власний бізнес. Він звернув увагу на соціальні проблеми тільки напередодні виборів.

Але я не розумію і не погоджуюсь із тим шквалом «чорнухи» і бруду, який конкуренти ллють на чинного Президента, породжуючи не стільки недовіру до особистості, яку обрав народ і яка представляє Україну як державу, скільки зневагу до важливої державної інституції. У цьому сенсі для мене дуже показовим є вчинок патріарха Філарета на святкуванні його річниці служіння церві. Патріарх Філарет, який набагато старший за Президента і є моральним авторитетом суспільства, слухав промову Петра Порошенка стоячи. Цим він демонстрував повагу не до особистості, а до інституту Президента Української держави. Я думаю, це дуже правильно – наше ставлення до особистості керівника держави не повинно нівелювати повагу до держави і державних інституцій.

Юлія Володимирівна Тимошенко – харизматична, яскрава, талановита жінка. Але ж мова йде про вищу посаду в державі – пост Президента України. Поважаючи жінок, все ж таки буду оцінювати її як політика, який бере на себе велику відповідальну місію. Наведу конкретний приклад. У 2014 році мене обрали народним депутатом від мажоритарного округу № 158 на Сумщині. Під час попередніх виборів, у 2012 році, «Батьківщина» в особі Тимошенко вручила прапор «Батьківщини» у цьому окрузі «завгоспу» Верховної Ради України часів Леоніда Кучми Олександру Волкову, якого і обрали виборці, довірившись авторитету лідера партії. Волков відразу ж після обрання перейшов до фракції «Партії регіонів», зрадивши і виборців, і «Батьківщину». До виборів ми попереджали лідера партії про високу ймовірність такого розвитку подій, але не були почуті

Минуло шість років, і ось у 2018-му Юлія Володимирівна передала бренд «Батьківщини» у виборчому окрузі №158 столичному аграрному олігарху. Останній поставив «смотрящим» над обласною партійною організацією керівника однієї зі своїх аграрних компаній, який іще вчора не був членом ВО «Батьківщина», а сьогодні вже став головним в парторганізації.

За інсайдерською інформацією, це трапилося не просто так: агроолігарх купив цей округ за 2,5 млн доларів. Оце і є так званий «Новий курс»: красиві декларації, красиві казки і конкретні прагматичні дії. Я вже не хочу згадувати всі кадрові «продукти» команди Тимошенко: Лозінського, Олійника, Портнова, Мангера.

Стільки бруду і сміття в українську політику не принесла жодна політична сила. Мені важко уявити, куди може повести суспільство харизматична Леді Ю, з яким «новим економічним курсом», якщо так успішно торгує мажоритарними округами разом із людьми, їхніми інтересами, їхніми прагненнями, ігноруючи думки навіть членів своєї ж команди…

Володимир Зеленський – це особливе явище в українській політиці. Успішний шоумен, талановитий актор, креативна і цікава особистість, доларовий мільйонер зі своїми офшорами, за яким бовваніє постать доларового мільярдера. На жаль, не можу оцінити його внутрішній світ – нічого про це не знаю, тому не даватиму жодних оцінок. Можливо, це людина, дійсно здатна на великі вчинки. Але, на мій погляд, ефективним керманичем держави може бути лише той політик, який спирається на потужну команду однодумців, потужний кадровий потенціал, який формується не за рік, а за десятиріччя.

Мені важко уявити, за якими критеріями він може переформатувати державну владу, яким чином обиратиме непідкупних, чесних, професійних людей.

Ми вже кілька років будуємо Соціал-демократичну партію, але все ще, на жаль, робимо кадрові помилки. Адже люди перевіряються тільки у роботі, тільки через випробування владою і спокусами. Нещодавно вчергове у адміністративному суді доводили обґрунтованість відкликання одного з депутатів Полтавської міськради. Він став депутатом під нашими прапорами, а потім сплутав особисте з суспільним. Ми швидко позбавляємося від «попутників», від тих, хто свої меркантильні інтереси ставить над суспільними, хто відходить від принципів соціал-демократії.

Тому мені важко уявити ефективність роботи шоуменів і медійних VIP-персон, які не спираються на політичну команду однодумців, об’єднану принципами та спільним баченням майбутнього держави…

Як громадсько-політичний діяч з великим досвідом, як політик, котрий давно сповідує соціал-демократичні принципи, вважаю, що ми врешті маємо обрати модель держави, побудованої або на ліберальних, або на соціал-демократичних засадах. Не варто вкотре винаходити колесо – варто використати європейський досвід успішних країн: Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії, Бельгії, Португалії, Іспанії. Там соціал-демократи при владі побудували успішну економіку, досягли високих соціальних стандартів, гідних зарплат і пенсій, поміркованих комунальних платежів.

Соціал-демократична партія висунула кандидатом у Президенти СЕРГІЯ КАПЛІНА – як представника нової філософії держави, нового суспільного державоустрою, побудованого саме на соціал-демократичних принципах.

Олександр Сугоняко, народний депутат, глава СДП,

газета «Чесна країна», березень 2019 року

Коментарі
Завантаження ...