Інтернет газета

ЛІВІ ПОВЕРТАЮТЬСЯ

0 81
Кількість українців, які вважають, що Україна рухається в неправильному напрямку, значно перевищує число тих, хто вважає шлях країни правильним. Але що це за курс — зрозуміти стає все важче. За фактом ми маємо химерну суміш ринкового лібералізму в макроекономіці, консерватизму у внутрішній політиці і популізму в пільгах. І все це під акомпанемент розмов чиновників і політиків про «соціальну державу».
Якщо залишити за дужками зовнішню політику (хто наші вороги та друзі — більш-менш розуміло), то чого ми хочемо досягти — питання дискусійне. Головна і найбільш очевидна суперечність у сьогоднішньому економічному курсі — це блукання між соціальною і ліберальною моделями держави.
З одного боку, головною метою державної економічної політики повинна бути боротьба з бідністю. Саме таким є завдання соціальної держави. Однак на практиці ми бачимо інше: заможні стають ще багатшими, бідні — ще біднішими.
Ця суперечність є гострішою, якщо розбиратися в цілях соціальної та ліберальної держав і в тому, як вони у нас реалізуються на практиці. Соціальна держава намагається максимально піклуватися про громадян за рахунок справедливого перерозподілу податків від багатих до бідних. Ліберальна — створює умови, щоб люди могли подбати про себе самі, але допомагає тільки найзлиденнішим. В Україні не робиться ні того, ні іншого.
Наша держава витрачає гігантські суми на соціальні програми. Але де результат? Де ефект? Соціальна реформа не економить кошти держави (заради чого вона начебто і впроваджувалася), не допомагає бідним, а лише призводить до ще більших державних витрат.
Не менш складно побачити ефект і від «повзучої» податкової реформи. Формально розмір податків майже не змінюється, але реально змінюється то методика обчислення бази, то сторонні платежі, які назвати податком не можна, але гроші з сімейного бюджету громадян вони забирають. Згадаймо також численні приховані податки: у вартості бензину, послуг зв’язку, в ціні на газ тощо.
За даними експертів, майже 50% працездатного населення України взагалі не платять податків. А ті, хто платить, все одно не довіряє державі. Люди свято переконані, що сплачені ними кошти розкрадаються. Така впевненість народжується не на порожньому місці: ми не знаємо, куди і на що реально витрачаються наші гроші.
Значною мірою пересічних українців рятує високий рівень самозайнятості. Але уряд, прикриваючись заявами про наміри зменшити масштаби тіньового ринку праці, намагається змусити самозайнятих робити ще і внески в соціальні фонди, контролює їхні грошові платежі і обмежує їхню діяльність. Ефект таких деструктивних дій зрозумілий і легко передбачуваний.
Довгострокові плани розвитку України, які народжуються в надрах уряду, все одно не прояснюють напрямок руху і цілі державної економічної політики. Звісно,вибір цього напрямку залежить не лише від держави, але і від самих громадян. Однак саме влада повинна пояснити людям, яку державу — ліберальну чи соціальну — вона хоче будувати.
Очевидний вихід для всього нашого суспільства — повернення в публічний простір лівої політичної повістки, консолідація лівих політичних сил України. Ці сили, традиційно неймовірно впливові в Європі, в нашій країні за останні роки суттєво поступилися під натиском правої ідеології. Але якщо Українська держава називає себе «соціальною», це означає, що й очікування простих українців є соціальними, а на ділі — соціалістичними.
Виклики, що постали перед Україною з часів Майдану та початку гострої фази гібридної війни проти України, вимагають активних консолідованих дій. Для лівих сил настав час повернутися в простір публічної політики, щоб змінити життя в Україні на краще.
Коментарі
Завантаження ...